З 20 жовтня 1941 року по 8 вересня 1943 року Селидівка (історична назва м.Селидове Донецької області) була окупована німецько-фашистськими загарбниками, які заподіяли багато злочинів: 6918 місцевих мешканців були закатовані, 467 вивезені до фашистської Німеччини, також були зруйновані промислові підприємства, будинки, школи, лікарні.
Але місцеві жителі не змирилися з тим. Вони створювали партизанські загони, підпільні групи. Селидівський партизанський загін очолював Петро Пасічний. Саме тоді до партизанського загону прийшли колишні хлібороби Селидівки Андрій Бова, його син випускник середньої школи Олексій, 15-річний Пантелей та інші. Партизанський загін був створений з найкращих мешканців села. У його складі налічувалося 35 осіб.
Загін отримав з міліцейського складу 7 гвинтівок, 4 револьвера, 130 саморобних гранат, перейшов на казарменний стан і евакуював свої сім’ї. Перебравшись в Серебрянські ліси Слов’янського району, там вони й отримали перше бойове хрещення.
(Зі спогадів Пасічного П.Г.)
«…..В дозорі був Олексій Бова, приходить до мене і доповідає, що в лісі ходять підозрілі люди. Виявилося, що це дезертири червоної армії, які грабують населення, видаючи себе за партизан. Я вирішив знищити їх. Загін вийшов на виконання бойового завдання і з честю його виконав. Дезертири були знищені».
(Зі спогадів очевидців)
«В одному з військових походів був важко поранений Олексій Бова. Він приповзає в своє рідне село Новотроїцьке, де в жаху його зустрічає мати, побачивши пораненого сина і питає: «Що з батьком?».
«Сховай мене, мама, від німців, а потім я все розповім».
На ранок приходить в село батько. І тільки встигнувши сказати батькові, що загін підірвався на мінному полі, Альоша вмирає на його руках.
Від горя і нещастя батько відкрито йде по селу. На зустріч йому поліцай, ворог із часів громадянської війни. І садить його в сарай, щоб потім передати до фашистів.
Андрій Єпіфанович вирішив, в щоб те не стало, покінчити життя самогубством. Знайшов невелике скельце і почав різати собі горло, щоб тільки не потрапити в руки фашистів. Його поміщають в госпіталь, щоб вилікувати, а потім катувати. Госпіталь містився в тій будівлі, де зараз отоларингічне відділення Селидівської міської лікарні. Врятувала життя Андрію Єпіфановичу медсестра Гринько Марія».
Вигнання ворогів з української території стало можливим, завдяки масовій участі українців в боротьбі за свободу проти іноземного агресора!
