Важливою віхою в історії нашого народу, який впродовж багатьох століть відчайдушно боровся за свої землю, свободу і незалежність, стало ухвалення Верховною Радою закону про встановлення Дня державності України. Державність — це устрій усього матеріального і духовного буття цілого народу. Нове свято відзначатиметься щорічно 28 липня, у День Хрещення Русі.

     Символи державності.

     Державні символи — це закріплені в законодавстві офіційні знаки (зображення, предмети) чи звукові вираження, які символізують суверенітет держави. Державними символами є — Державний прапор, Державний герб і Державний гімн, які є основою історичної свідомості громадян та процесів державотворення  (відповідно до статті 20 Конституції України). Слід зазначити, що українські державні символи та атрибути формувалися протягом тисячоліть і належать до найбагатших та найзмістовніших систем людства.

Цікаві факти про прапор

  • Під синьо-жовтим відбулися три проголошення Української державності: 1917, 1941 та 1990 року; і три сучасних революції: «на граніті» та обидва Майдани. Нині під цим стягом ведеться війна проти Росії на Донбасі та в Криму.
  • Серед прапорів слов’янських країн тільки український і боснійський не мають червоного кольору.
  • 27 липня 1976 року під час футбольного матчу в Монреалі між збірними НДР і СРСР на поле у вишиванці та з прапором України в руках вибіг уболівальник Данило Мигаль та станцював гопак. Акція тривала 15 секунд, після чого втрутилась поліція. На самому стадіоні 150 українців вивісили плакат із написом «Свобода Україні!»
  • Український прапор змінив кілька кольорів, перш ніж прийти до звичного синьо-жовтого забарвлення − він був червоним, малиновим і червоно-синім. У 1918 році Центральна Рада на чолі з Грушевським затвердила нинішню гаму кольорів.
  • Китайська художниця Мао Мао у 1992 році попросила першого президента України Леоніда Кравчука поміняти розташування кольорів на прапорі. Таке поєднання, на думку Мао, символізувало біди для держави.
  • У 2016 році українські альпіністи встановили наш прапор на вершині найвищого вулкана світу − Охос-дель-Саладо в Андах. Його висота − 6872 метри.
  • За однією версією, синій на прапорі символізує небо, а жовтий – колосся пшениці. За іншою, це символи двох головних стихій природи: води та вогню. З релігійного погляду, жовтий уособлює Творця, а блакитний – усе земне.
  • Уперше синьо-жовтий прапор підняли над Верховною Радою 4 вересня 1991 року.
  • У 2016 році українські альпіністи встановили синьо-жовтий прапор на висоті 6872 метри на вершині Охос-дель-Саладо в Андах, найвищого вулкана у світі.
  • Під час захисту Донецького аеропорту воїни-«кіборги», попри постійні обстріли, знов і знов вивішували прапор над будівлями. Синьо-жовтий стяг увесь цей час майорів навіть над диспетчерською вежею, аж поки ворог її не знищив. Нині двічі на рік цей стяг із Донецького летовища підіймають над військовою частиною у Кропивницькому.

5 фактів про Державний герб України

  1. Князь Володимир карбував тризуб на монетах. З одного боку зображувався портрет князя, з іншого – сам герб.
  2. Із середини ХІІІ століття тризуб перестав використовуватися як національний знак або особистий знак князів. Про нього згадали вже наприкінці ХVІІІ століття, коли було виявлено перші монети Київської Русі.
  3. Існує близько 40 версій походження тризуба. Згідно з найпопулярнішою, він є символом тривимірності світу. Дехто вбачає в українському гербі зображення сокола чи голуба; також популярна версія, згідно з якою в тризубі зашифровано слово «воля».
  4. Тризуб колись використовувався як оберіг. Його зображення можна знайти на багатьох пам’ятках культури, датованих ще першим століттям. Окрім того, він був елементом символіки в багатьох інших народів світу.
  5. Влітку 2021 року українські фермери висіяли на полі під Вінницею найбільший герб України– тризуб мав ширину понад 570 метрів та довжину понад кілометр.

Цікаві факти з історії українського гімну

     Поряд із прапором, гербом, державною мовою, столицею, грошовою одиницею, наявністю власного війська, Конституції — однією з ознак суверенної держави є її гімн.

     Справжнім всеукраїнським, спочатку національним, а згодом й офіційним державним гімном, впродовж XIX-XX століть стала пісня «Ще не вмерла Україна». Здається, чверть століття його сакральний зміст залишався десь на «периферії» суспільної свідомості. І лише з початком кривавої війни за справжню Незалежність українці усвідомили глибинне значення кожного слова у своєму офіційному славені.

Як з’явилися слова українського гімну

     Одного з осінніх днів 1862 року в Києві 23-річний бориспільчанин, недавній випускник Петербургського університету Павло Чубинський, перебуваючи в гостях на вулиці Великій Васильківській, почув патріотичну сербську пісню «Већ се српска застава», яка його вразила. За спогадом сучасника, Чубинський пішов у сусідню кімнату і повернувся звідти з готовим текстом, який розпочинався словами «Ще не вмерла Україна, ні слава, ні воля!».

     За іншою версією – більш детальною, але менш документованою – учасниками вечірки були так звані «хлопомани», тобто поляки-українофіли, Тадей Рильський (майбутній батько відомого поета) та Павлин Свєнціцький. Вони згадували дві події з попереднього 1861 року: похорон Шевченка та панахиду за п’ятьма вбитими маніфестантами у Варшаві, відтак — стали награвати «Jeszcze Polska nie zginęła» на фортепіано, імпровізуючи з українським перекладом. Тоді Чубинський і запротестував: «треба мати свій гімн», — і за півгодини його запропонував. Вже після цього присутні на вечірці сербські студенти, долучившись, заспівали свою пісню, в якій Павло Платонович і почув ті ключові рядки, яких йому бракувало.

     За півтора сторіччя, що минули відтоді, багато хто зауважував, що аж надто перший рядок схожий на «Марш Домбровського» — нині офіційний гімн Польщі, а тоді відому «Пісню польських легіонів в Італії» (або «Мазурку Домбровського»), написану ще 1797 року. На що є слушна відповідь, що схожий не сам рядок, а становище, в якому перебували польські та українські патріоти – без держави, під імперією. І не тільки вони. «Još Hrvatska ni propala» написано 1833 року, коли Хорватія була розділена між Османською та Габсбурзькою імперіями – і перший рядок віршу так само констатує нездоланне прагнення до визволення.

     Нова пісня швидко пішла по Києву, але невдовзі Чубинського арештували й вислали в Архангельську губернію без слідства і точного звинувачення – самим розпорядженням шефа жандармів «за вредное влияние на умы простолюдинов». Він повернувся із заслання через сім років. А ще через сім років стався сумнозвісний Емський указ (розпорядження російського імператора Олександра II спрямоване на витіснення української мови з культурної сфери і обмеження її побутовим вжитком), і Чубинський як «небезпечний агітатор» дістав заборону на проживання «в малороссийских губерниях».

     Загалом, в українську культуру і науку Павло Чубинський увійшов також як видатний фольклорист і етнограф: за своє життя він зібрав близько чотирьох тисяч обрядових пісень, понад триста казок і зафіксував говірки, прикмети, звичаї у 60-х місцевостях.

Як з’явилася музика

     У 1963 році у четвертому (грудневому) номері львівського часопису «Мета» вірш Чубинського був виданий анонімно, і до того ж — випадково чи навмисно, оскільки автор вже був під наглядом жандармів — «схований» серед трьох віршів Тараса Шевченка.

     Греко-католицький священик села Млини (тоді Австрія, а нині Польща – 10 км від прикордонного переходу Краковець-Корчова) отець Михайло Вербицький, якому принесли часопис, загорівся покласти на музику слова, які вважав шевченковими. Помилитися було легко, бо стиль віршування подібний, адже як поет Чубинський формувався під впливом поезій Шевченка, навіть був особисто знайомий з Кобзарем під час навчання у Петербурзі.

     Вперше твір панотця надрукували з нотами у 1865 році, а прозвучав він публічно на Шевченкових роковинах у Народному домі в Перемишлі 10 березня того ж року. Після цього урочисту пісню виконували в Наддніпрянщини й Галичини під час проведення патріотичних заходів. Як і творчість Тараса Шевченка, вона об’єднувала людей, незалежно від місця народження. Цікаво, що  беручись за «Ще не вмерла Україна», спочатку Вербицький написав музику саме для гітари – твір задумувався як сольний, — а вже згодом адаптував її для хору.

Інші «претенденти на гімн»

     Цікаво, що однією з перших пісень, яка також виконувала роль національного гімну, зокрема, у Центральній та Східній Україні, від середини ХІХ століття став «Заповіт» Тараса Шевченка. У різний час до нього писали музику і Михайло Вербицький, і Микола Лисенко, і Гордій Гладкий, зазначає Радіо Свобода.

     Відомо також, що у 1848 році Головна Руська Рада у Львові визнала гімном галицьких українців пісню на слова отця Івана Гушалевича та музику… Михайла Вербицького «Мир вам, браття, всі приносим».

     А от 1862 року поет Олександр Кониський написав вірш «Молитва», який починався словами «Боже великий, єдиний, нам Україну храни». Покладений згодом на музику Миколою Лисенком, цей твір став духовним гімном україни.

Статті по теміБільше від цього автора